Сутінки - Страница 47

Тобто — розбещує навіть уже розбещених.

Тому: не будемо про нашу владу, та ще — проти ночі. Бо присниться бабай. Поганий.

Поїзд повільно сунув літнім нічним безкраєм, ліниво постукуючи на стиках рейок. У темному, занедбаному вагоні-теплушці, колись переробленому з вантажного, під стелею висів лише ліхтар «летюча миша» і тягло з усіх щілин сирим нічним повітрям. Особливо ж задувало з круглої дірки в підлозі, у кутку вагона, що служила за відхоже місце, з мокрими загидженими краями і клаптями «відпрацьованого» паперу.

У протилежному кутку вагона світився вогниками шкали транзисторний приймач «Меридіан», з якого злагоджено горлали ситими комсомольськими голосами підтоптані хлоп’ята:

Мы там, где ребята толковые,
Мы там, где плакаты «Вперед!»,
Где песни рабочие, новые Страна трудовая поет.
Заботится сердце, сердце волнуется:
Почтовый пакуется груз —
Мой адрес не дом и не улица,
Мой адрес — Советский Союз!

Біля приймача, на великій розстеленій купі соломи примостилися троє пасажирів цього незвичного потяга — два чоловіки і жінка.

Наприкінці літа Балига призначив зятю несподівану термінову зустріч у Києві, і Вілен Петрович, покинувши всі свої справи голови обласної ради, поперся до столиці. Тесть чекав його вдома, мовчки привітався, одразу ж повів на вулицю, до машини, за кермо якої сів сам, і повіз за місто, у чудовий листяний ліс.

На всі спроби Білена заговорити Юрій Іванович прикладав пальця до рота і заперечливо хитав головою.

Коли ж вони вже зупинилися далеко від міста, Балига вийшов, поманив зятя за собою, уважно оглядаючись навкруги. І лише як відійшли з галявини у гущавину і посідали в непролазних кущах, один проти одного, старший пояснив усі перестороги:

— Ти знаєш, що вже більше року я відійшов від справ і веду тихе життя. Але це не означає, що мене викинуто на смітник історії. Просто я зник з очей занадто цікавих політиків… нової формації. Так треба було. Зараз настав саме мій час. І твій. Я — керівник важливої місії, а ти — її головний виконавець.

— Я слухаю. Уважно, — кивнув головою Вілен.

— Так от… — тесть майже впритул нахилився обличчям і заговорив тихо, але чітко. — Настала пора, на яку ми не сподівалися, але передбачали: треба сховати золото Партії…

— Всієї?! — аж скинувся зять, напружившись.

— Ти що?! — Юрій Іванович зневажливо посміхнувся. — Ти навіть не уявляєш, скільки це… Ні, лише золото нашої, української Партії, її частку. Мовчи і слухай! Всі папери, все потрібне буде в тебе, ти керуєш всім і відповідаєш за все. Я ж — здійснюю всю підготовку, взаємозв’язок, загальне керівництво: твоя справа лише везти вантаж і контролювати все на шляху. Будуть два помічники, з яких одна — жінка. Ти їх знаєш.

— Хто?..

— Побачиш… Так от: оскільки золото зберігається частками, у всіх областях, на випадок будь-яких провокацій або зради ваш маршрут буде через усю Україну. Поїдете потягом, у тому броньованому вагоні, в якому Леніна з компанією завозили з Німеччини до Росії колись: це і Конспірація буде, і продовження наших традицій. Машиніст теж буде той, що віз тоді Леніна. Потяг причеплять до паровоза, що зараз стоїть у Боярці, символізуючи міф про подвиг комсомольців з роману «Як гартувалася сталь». Тому що цей паровоз, за винятком деяких частин — з чистого золота, пофарбованого багато разів. Ваш вагон буде одразу за ним, потім — вагони із золотом у злитках і коштовностями в мішках.

- І що, про цей паровоз ніхто не знав і не здогадувався?.. — Шерстохвостов навіть забув, що давно розучився дивуватися.

— Хто знав, — Юрій Іванович поблажливо посміхнувся, — той уже забув давно… А хто намагався згадати — став на голову коротший. Так же й цікаві. Ти що, свою Партію за зборище дурнів маєш? Ми навіть космонавтів на Сонце планували запустити. Вночі, щоб не згоріли… Та не встигли. Краще слухай уважно. Паровоз — то лише частина золотого запасу на Київщині. Залишки будуть завантажені у пульманівські відкриті залізні вагони, із завареним низом. Золото кладуть на третину вагона — більше не можна, воно важке дуже, а на дві третини — засипають сміттям, відходами скотобоєнь, заливають зверху п’ятьма машинами фекалій з вигрібних ям. І так — у всіх вагонах, що ви їх зберете на шляху.

— Але ж… Це ж які пахощі будуть!.. — Аж прикрив рота рукою Вілен, уявляючи собі. — Воно ж тхне так, що… Як же ми дихати будемо?!

— Ну, по-перше, отримаєте носові фільтри, остання розробка лабораторій КДБ, по-друге — будуть щонайновіші протигази у достатній кількості, по-третє — зверху вагони притрусять спеціальним порошком, що зменшує запахи у десять разів, а по-четверте — швидко звикнете, бо людина за необхідності звикає до всього. До того ж ця робота не безкоштовна, кожен з вас трьох отримає свій процент, залежно від відповідальності. Тобі випадає близько двох тон у золоті, плюс коштовне каміння, платина… Але я вирішив, що твою частку краще мати в доларах. То вийшло близько мільярда американських президентів.

— Оце… Ніхера собі… - Аж заклякнув Вілен, не в змозі осягнути і навіть уявити такий обсяг особистих грошей. -1… що мені з ними робити?.. Куди покласти?.. В банк? У який?.. Не в ощадкасу ж нести… вірніше — везти… Це ж, мабуть, добрий самоскид…

— Та ти — зовсім очманів!.. Прийди до тями! Малу частину я вже сховав, а більша — в банках Цюриха, Женеви, Берна. Так що, охолонь. А робота їм буде, цим грошам, чує моє серце…. Але — до справи. Маршрут зараз уточнюють, явки, паролі, зв’язок — все, що треба. Кінцева ціль — Одеса, там будуть чекати. Вже готуються. На вас трьох розроблена легенда, у ГРУ СРСР. Згідно неї, ви збираєте по Україні спеціальне сміття і відходи для нового заводу в Одесі, де з усього цього будуть виробляти дитяче харчування.